Історії з життя людей про яких ми  дбаємо

 Історія Клавдії: Як "Родинний Світ" врятував мене
Клавдія мешканка Лисичанська, 74 роки, пенсіонерка переїхала до Дніпропетровської області, міста Новомосковськ в квітні 2022 року разом з сином, невісткою та онуками. Спочатку було дуже тяжко, ми приїхали в незнайоме для нас місце, жили неділю в безкоштовному житлу для переселенців в шкільному спорт залі, людей було дуже багато десь до 180 осіб в одному приміщені, спали ми на підлозі застеленою ковдрою, комусь пощастило більше, люди спали на піддонах, в деяких людей були навіть матраци та подушки, ми жили як би мовити однією великою нещасною родиною, в загальній залі були жінки, чоловіки, маленькі діти, бабусі, дідусі, люди з інвалідністю, психічно не урівноважені люди. Ми усюди шукали житло, але ті пропозиції на квартири які здавали в місті були нам взагалі не по карману. Ми зустріли жіночку котра запропонувала нам житло в неї, так ми переїхали родиною до неї в 3-х кімнатній квартирі мешкали в чотирьох в одній кімнаті . Ми сплачували за комунальні послуги та за оренду кімнати. Ми отримували гуманітарну допомогу, завдяки продуктовим наборам ми мали що їсти. Невістка сиділа з онуками дома займалася дітьми, син намагався влаштуватися на роботу, але не виходило, таким чином ми забули як жити своє щасливе життя, а просто навчились виживати. Грошей які нам виплачували не завжди вистачало. Потім син з невісткою прийняли рішення переїхати до іншого міста так як сину запропонували роботу. Я не захотіла їм заважати, так як в Лисичанську ми мешкали окремо. Вони молоді, хочуть жити своєю родиною та по своїм правилам. Я вирішила залишитись, вони поїхали. Так я ще прожила до серпня, мені було важко сплачувати за кімнату, комунальні платежі, ліки, грошей ледве вистачало з пенсії та виплат на їжу. В кінці серпня мене власниця квартири попрохала виїхати, я була дуже в розгубленому сталі, психологічно втомлена, якось я сиділа на лавочці плакала, та думала як жити далі, все що в мене було, цього всього  не стало, до мене підійшла жіночка років 30-ти, спитала що сталося, я з камнем на души наважилась їй розповісти, вона мені допомогла в Інтернеті знайти житло, в вересні я переїхала до прихистку який надає Благодійний фонд «Родинний Світ» і на даний час я мешкаю тут.

Благодійний фонд «Родинний Світ» надає не тільки житло, а ще й щоденні смачні обіди, керівник фонду Вікторія Олександрівна допомагає з юридичних питань, слідкує за нашим здоров’я, проводить нам лікувальну та дихальну гімнастику, за потребою вимірює тиск та цукор, команда волонтерів дарують нам позитивні емоції, цікаві концерти та свята. Кожного для коли я прихожу за обідом я бачу багато людей котрі також як я приходять за їжею, в багатьох людей по відміняли  виплати, грошей не вистачає, я навіть

 зустріла своїх сусідів  котрі мені розповіли що вони також нещодавно  приїхали саме в Дніпро з села Дніпропетровської області, та почали тут харчуватися, вони мешкають на правому березі Дніпра та приїздять сюди за їжею. 

Історія Романа: Як "Родинний Світ" став нашим порятунком
Мене звати Роман, мені 18 років, я мешканець бахмуту. В 2022 році моє місто почали просто знищувати, ми родиною прийняли рішення евакуюватися в більш безпечніше місто, евакуація була дуже тяжкою, ми виїжджали під шаленими обстрілами. Я виїжджав разом з батьками та бабусею, евакуаційним автобусом ми приїхали до села, нас поселили в хату, люди виїхали за кордон та надали своє житло для таких як ми, котрі вимушені були покинути свої домівки. Там настигло нас горе моя матір пішла до магазину за хлібом, і там її вбило осколком російської ракети. Я залишився без матері, з татом та бабусею матір’ю моєї мами, моїй бабусі 72 роки, після всього пережитого, після вбивства моєї мами, в бабусі стався інсульт, її паралізувало вона стала лежачою. Ми з батьком вирішили їхати разом з людьми з котрими познайомились в селі, вони також бігли з своїх домівок щоб врятувати життя, до міста Дніпра .  Нас вивезли волонтери, дорога була дуже складною, бабусі ставало дуже погано, вона не одноразово втрачала свідомість. Волонтери нас привезли до прихистку, нас зустріли, викликали бабусі швидку, надали першу допомогу, в неї від хвилювання був дуже високий тиск . Ми так і залишилися мешкати в цьому прихистку. Я почав повертатися до життя, почав вчитися, вчуся я он-лайн,  батько влаштувався на роботу, ми з батьком доглядаємо бабусю. Одного разу Інтернеті я побачив пост про те, що в Дніпрі для внутрішньо переміщених осіб роздають безкоштовні обіди там був номер телефону, я подзвонив і мені сказали адресу за якою я можу приїхати та отримати гарячий обід. Я беру обіди на нас 3-х, завдяки цим обідам та великим порціям, нам вистачає на два прийоми їжі. Ця допомога дуже нам потрібна так як не я, не мій тато не вміємо готувати. 

Історія Надії: Як "Родинний Світ" став нашим порятунком після Маріуполя

Наше життя у Маріуполі було зруйноване в одну мить. Той березень 2022 року навічно вкарбувався в пам'ять – постійні обстріли, крики, руйнування. Ми, з чоловіком та двома дітьми, місяцями ховалися у підвалах, без світла, води, тепла. Голод став звичним супутником. Коли з'явилася можливість виїхати, ми хапалися за неї, як за останню соломинку, не знаючи, куди їдемо і що нас чекає.

До Дніпра ми дісталися з розбитими серцями та порожніми руками. Все, що було нашим життям, залишилося у вогні. Ми не знали нікого, не мали жодних заощаджень. Наша єдина надія була знайти хоч якийсь куточок, де б наші діти могли почуватися у безпеці.

Саме тоді, коли ми вже майже зневірилися, нам розповіли про Благодійний Фонд "Родинний Світ". Зі страхом, але і з маленькою надією, ми звернулися до них. І це стало переломним моментом.

«Родинний Світ» не просто надав нам прихисток – вони повернули нам віру. Коли ми вперше зайшли до приміщення, ми були вражені не так комфортом (якого нам так бракувало), як теплотою, з якою нас зустріли. Це не був просто дах над головою; це було місце, де ми знову відчули себе людьми.

Щодня ми отримуємо гарячі, смачні обіди. Це здається дрібницею, але після місяців голоду це було як диво. Ми не переживаємо, чим нагодувати дітей, і це знімає величезний тягар з плечей.

Особливо хочеться відзначити Вікторію Олександрівну, керівника фонду. Вона не просто керівник; вона – справжня опора. Завжди готова вислухати, підтримати, порадити. Вона допомагає з юридичними питаннями, що для нас, ВПО, є вкрай важливим. Вона дбає про наше здоров'я, організовуючи дихальну гімнастику, вимірюючи тиск та цукор. Це не просто послуги, це – щира турбота, яка відчувається у кожному її слові та дії.

А ще –  волонтери родинниго світу. Це такі світлі люди! Вони організовують для нас концерти, свята, приносять радість дітям. Це допомагає відволіктися від болю і відчути себе частиною чогось доброго, незважаючи на все пережите. Вони дарують нам позитивні емоції, яких нам так не вистачало.

Ми зустріли тут багато людей, які теж приїхали з Маріуполя та інших окупованих міст. Ми розуміємо один одного без слів. Багато хто, як і ми, втратив виплати, і без допомоги фонду їм було б просто не вижити.

Завдяки "Родинному Світу" ми вперше за довгий час відчули себе у безпеці. Ми знаємо, що попереду ще довгий шлях, але тепер ми не одні. Ми відчуваємо себе частиною великої, турботливої родини, яка дала нам другий шанс на життя.

Ми безмежно вдячні кожному, хто підтримує Благодійний Фонд "Родинний Світ". Ваша допомога змінює долі, даруючи надію тим, хто втратив усе.